To read this article in English, please follow this link
В дискусії взяли участь:
- Гельмут Брандштеттер (Helmut Brandstätter), депутат Європарламенту від австрійської партії «NEOS»;
- Аліна Мозолевська (Dr. Alina Mozolevska), наукова співробітниця Центру емоцій, популізму і поляризації Гельсинського університету (the University of Helsinki’s Hub on Emotions, Populism, and Polarisation);
- Вольфганг Мюллер (Dr. Professor Wolfgang Mueller), історик, співголова австрійсько-української історичної комісії (the Austrian-Ukrainian Historical Commission);
- Вікторія Середа (Dr. Victoriya Sereda), соціологиня, керівниця проєкту «Україна крізь призму: війна, міграція, пам’ять» («Prisma Ukraïna: War, Migration and Memory»);
- Олена Федюк (Dr. Olena Fedyuk), соціальна антропологиня, займається питаннями транснаціональної міграції, доглядової праці, трансформацій трудових режимів;
- Дітмар Піхлер (Dietmar Pichler), засновник Центру цифрової медіаграмотності та стійкості до дезінформації (the Center for Digital Media Literacy and Disinfo Resilience Network), модератор дискусії.
Дискусія відбулася напередодні Мюнхенської конференції з питань безпеки. Учасники провели обговорення нещодавнього відходу Сполучених Штатів від спільних європейських цінностей і їхню критику європейської демократії. З початком другого президентства Трампа його адміністрація висловила прихильність до європейських ультраправих і вирішила припинити американську підтримку України. Американо-російські переговори в Саудівській Аравії та останні публічні заяви Трампа підтвердили це абсолютно чітко: Сполучені Штати повністю перевернули свій наратив про війну в Україні і відкрито прийняли точку зору путінської Росії. Викликає занепокоєння той факт, що і по відношенню до Європи можуть бути подібні зміни, якщо ультраправі сили прийдуть до влади в ряді європейських країн. Мюнхенська конференція з безпеки показала, наскільки ультраправі становлять екзистенційну загрозу для виживання України як незалежної суверенної держави і для європейської безпеки в цілому.
Три роки після масштабного вторгнення Росії в Україну, українські політики переконані в необхідності об’єднання Європи проти агресії Путіна. Україна постійно демонструє, що вона є бастіоном Європи проти російського імперіалізму, захищаючи демократичні принципи. З часів Революції Гідності 2013-2014 р.р. українці ризикували життям заради приєднання до європейської спільноти, вірячи у важливість прав людини. Тим часом Європа не змогла об’єднатися, а консенсус щодо підтримки України все більше є під загрозою. Солідарність з Україною поступаєтьася місцем вимогам переговорів з Путіним. До цієї ерозії підтримки додалися висловлювання Трампа про Зеленського як «диктатора» і відмова назвати Росію «агресором».
Україна вступає в четвертий рік війни, стикаючись з радикально іншою політичною реальністю. Поки Європа потерпає від внутрішніх політичних струсів, Трамп відкрито висловлює свою підтримку режиму Путіна. Війна проти Росії при підтримці Європи і США перетворюється в конфлікт проти Росії та її нових союзників у Вашингтоні і деяких європейських країнах.
Учасники дискусії обговорювали такі питання:
Як зараз Європа ставиться до війни в Україні?
Як європейські політики можуть допомогти Україні в її боротьбі за суверенітет і де
мократичні свободи?
Який вплив матимуть ультраправі, які посилюють свої позиції, на присутність
українських біженців у Європі?
Як зараз Європа ставиться до війни в Україні?
Як європейські політики можуть допомогти Україні в її боротьбі за суверенітет і де
мократичні свободи?
Який вплив матимуть ультраправі, які посилюють свої позиції, на присутність
українських біженців у Європі?
Відкрив дискусію Гельмут Брандштеттер, депутат Європарламенту від австрійської партії NEO, згадавши план з восьми пунктів щодо України, розроблений новим комітетом європейського парламенту «Щит демократії» (Democracy Shield), який бореться з втручанням іноземних гравців у вибори, таких як Ілон Маск. Він зазначив, що Європа повинна посилити свої позиції, щоб захистити європейську демократію від втручання власників соціальних мереж Росії, Китаю та США. Зважаючи на нинішні події у Вашингтоні, він підтвердив, «якщо буде потрібно, ЄС буде з Україною без Америки». Підтверджуючи позицію Європейської Комісії, Брандштеттер рішуче виступив на підтримку європейської єдності на міжнародній арені: «Ми повинні сказати містеру Трампу, що ви не можете мати справу з одним із нас; ви будете мати справу з усіма 27 європейськими лідерами. Ми побачимо, чи ЄС достатньо сильний, щоб об’єднатися. Якщо ми не будемо говорити одним голосом, ми програємо, що було б поганим сигналом для України. Але поки що я досить оптимістично налаштований».
Модератор дискусії Дітмар Піхлер, засновник Центру цифрової медіаграмотності та стійкості до дезінформації, звернувся до всіх учасників з тим, що потрібно зробити, щоб Україна брала безпосередню участь в процесі мирних переговорів, і голос України повинен бути в центрі переговорів.
Аліна Мозолевська, наукова співробітница Центру емоцій, популізму і поляризації Гельсинського університету назвала зустріч США і Росії в Саудівській Аравії як дуже тривожний знак і висловила сподівання, що єдина позиція ЄС забезпечить більш ефективний переговорний процес.
Олена Федюк, соціальна антропологиня, виступила з оглядом історії української міграції після проголошення незалежності та наголосила на вразливому становищі українських біженців у приймаючих країнах. Незважаючи на виклики, українці зберегли стійкі громади та мережі солідарності всередині країни і за кордоном:
«Дуже важливо сказати, що незалежно від того, що вирішить уряд, боротьба не закінчиться. Народ буде боротись».
Вольфганг Мюллер, історик, співголова Австрійсько-української історичної комісії підкреслив, що події протягом наступних 12 місяців сформують майбутнє на наступні 15 років, особливо щодо верховенства права в Європі.
Вікторія Середа, соціологиня, торкнулася суперечливих дискурсів, які часто залишаються поза увагою під час мирних переговорів. Один із дискурсів є наративом з Другої світової війни, який підхопив Трамп у своєму твердженні, що США та Росія є двома наддержавами, які можуть в односторонньому порядку вирішувати питання про суверенітет сусідніх держав. Цей дискурс повністю ігнорує Україну як політичного суб’єкта і викликає серед українців травматичні спогади про поневолення і окупацію. Окрім великодержавного дискурсу ми спостерігаємо зростання відверто ультраправого дискурсу в США, позначеного публічною демонстрацією гітлерівського вітання і нацистської символіки.
«Щодо України обидва дискурси зливаються і відкидають суб’єктність України. Ми не бачимо сильної реакції в Європі з цього приводу».
Ще одним дуже важливим питанням, яке порушила Середа, є питання українських біженців, які можуть опинитися в скрутному становищі в зв’язку з посиленням ультраправих в Європі і США.
Реагуючи на активізацію ультраправих, Олена Федюк вказала про деякі мінуси лівих. Поки ліві утримуються від солідарності з Україною – через опозицію до США, які є партнерами України, а в очах лівих злою капіталістичною державою – в той же час ультраправі без вагань вступають в союз з Росією. Федюк зазначила:
«Шокує бачити, як Америка вітає Росію і відкрито об’єднується з Росією поруч із занепокоєнням і плутаниною зліва».
Федюк підкреслила важливість культурних інституцій у протидії глобальним ультраправим, закликала їх бути більш критичними і вимогливими. Від початку війни українці чинили опір спробам деяких європейські інституції, які намагались посадити Україну за стіл з росіянами. Українці стверджували, що такі спроби не принесуть примирення, а лише призведуть до нової війни. Подібним чином українці розгорнули кампанію проти європейських кінофестивалів, які показували російські документальні фільми з проросійськими наративами щодо війни. За словами Федюк, заклади культури повинні твердо стояти на гуманістичних позиціях.
Вікторія Середа вказала на небезпеку медіа-підтримки американсько-російського альянсу ультраправих у Європі як через американські, так і російські ЗМІ. Вона попередила, що Європі бракує ресурсів для підтримки єдиного фронту проти такої інформаційної навали.
Середа поставила питання про негативний вплив ультраправих антимігрантських наративів на життя переміщених українців. Вона підкреслила, що українські біженці є найбiльш вразливими, оскільки їх статус особливого захисту як групи набагато легше скасувати, ніж статус окремих біженців. Щоб запобігти такому сценарію, Середа виступила за активне обговорення цього питання.
«Важливо бути політично активним і брати участь у роботі органів місцевого самоврядування, щоб відстоювати права різних груп, включно з українцями».
Щодо теми ультраправого популізму Аліна Мозолевська поділилася результатами нещодавнього дослідження, в якому проводилось порівняння дискурсів під час виборчих кампаній у різних країнах Європи. Мозолевська підкреслила, що негативні емоції завжди набагато легше капіталізувати, в результаті чого існує можливість мобілізації ненависті під час політичних кампаній. Викликає занепокоєння той факт, що дослідницька група помітила багато збігів між негативними емоціями, викликаними внутрішньоєвропейськими проблемами, та наративами російської пропаганди. Іншими словами, ультраправі використовують наративи російської пропаганди для легітимізації свого дискурсу по внутрішньоєвропейським питанням.
Середа окрім соціальних мереж підкреслила роль академічних середовищ у просуванні певних наративів. Наприклад, вона помітила, що наративи, які звинувачують Україну у відповідальності за вторгнення Росії, надходять з відомих видавництв і наукових журналів.
Вольфганг Мюллер прокоментував поширення в Європі самопризначених експертів, які виробляли контрнаративи без будь-якої спеціальної експертизи:
«На жаль, їхні голоси дуже присутні в ЗМІ. Вони поляризують громадську думку».
Ще одним важливим питанням, яке порушили і обговорили учасники, був наратив про війну в Україні через колоніальну перспективу.
Вольфганг Мюллер визнав, що європейські науковці схильні дивитися на Україну через російську призму з 1990-х років. У європейській системі освіти у цьому відношенні мало, що змінилося з часів української незалежності. Тому Україна бореться за те, щоб її сприймали як суверенний суб’єкт мирних переговорів, а також протидіє сприйняттю пострадянських країн як однорідного простору під маркою «Росія».
Олена Федюк зазначила, що зараз Європа має історичну можливість переглянути та переосмислити свої неоколоніальні уявлення.
Середа визначила холодну війну як джерело цих наративів, коли СРСР сприймався як єдина життєздатна альтернатива Заходу. У результаті ті, хто сьогодні має сильні антизахідні настрої, як політичні сили лівого спрямування та колишні західні колонії в Африці та Азії, продовжують помилково трактувати Росію як антиколоніальну державу.
За словами Мозолевської, сама думка про те, що Росія має право мати свої зони впливу, є колоніальним наративом. Твердження Трампа про те, що Росія має право анексувати українські землі шляхом військового завоювання є частиною такого ж колоніального мислення.
На завершення учасники дискусії поділилися своїм баченням того, що потрібно робити, щоб підтримати Україну у протистоянні військовій агресії Росії, забезпечити європейську безпеку.
Учасники підкреслювали нагальну потребу Європи об’єднатися і, як сказала Мозолевська, спільно боротися з Росією. Вона наголосила на необхідності підвищення пізнаваності України через культурні та освітні ініціативи. У зв’язку з цим треба створювати спільні проєкти, які об’єднують приймаючі громади і українські громади. Експерти також повинні відігравати активну роль у цій спільній боротьбі.
На завершення Федюк зазначила, що ми вступаємо в безпрецедентні часи, коли ніхто не може дозволити собі стояти осторонь. Вона закликала кожного робити все, що в їх силах.
Вольфганг Мюллер підкреслив, що Україна три роки захищала Європу, а тепер настала черга Європи захищати Україну.
Вікторія Середа завершила промовистою заявою:
«Ми не повинні боятися вийти за межі нашої зони комфорту. Українці пройшли шлях протестів та боротьби за майбутнє країни. Українці не здалися за 3 дні війни як дехто очікував. Між Європою і США ми відчуваємо дедалі більшу поляризацію. Якщо ми будемо нездатні об’єднатися, ми можемо втратити можливість досягати важливих цілей через те, що люди розділені і протистоять один одному.»
